Кіт анкети роздавав

Кіт розіслав анкету із питаннями у різні українські міста. Відповіді просто на вагу золота, якщо ви хочете дізнатись які вистави полюбляють українці, як вони часто відвідують театр і чи надають перевагу комедії. Чи мали вони дитячі театральні травми і чи готові вони вірити акторам зі сцени.

Глядачі 6-го Театрального фестивалю Кіт Ґаватовича.
Фото – Тетяна Джафарова

Якщо вам подобається підглядати в шпарину замкнених дверей, то вам сподобаються результати. Найцікавіше наприкінці. 

Жінки активніше відповідали на питання. Мабуть, тому що вони більше люблять котів.

Хто казав, що молодь не сидить у фейсбуці? На другий рік, щоб охопити різні вікові категорії прийдеться йти в тік-ток.

У Львові тільки те і роблять, що анкети заповнюють!

Відчайдушних театралів у нас аж 19,2 %, але це можуть бути і актори, які ходять на роботу лише на зведені репетиції.

58% готові до будь-якого жанру, але вимогливі до якості. 38 % хочуть бачити експериментальні вистави з відеорядом, медіа та іншими витівками цифрової виразності. Класика актуальна для 27% глядачів, а пластичні і музичні вистави ділять четверте місце із 20% поціновувачів кожен.

Після любові до якісного контенту, – комедії. Але, чесно кажучи, Кіт подивований, бо очікував побачити у комедій більший показник. Отакої!

От цікаво, чи ті люди, які відвідують театр самостійно, раніше когось тягли із собою і належали до 39,2% групи “разом і батька бити, і експериментальну виставу дивитись легше”.

Найбільш відомі серед глядачів колективи: 

Театр ім. Леся Курбаса (17 згадок)

Театр Лесі (16 згадок)

Дикий (9 згадок)

Дах (7 згадок)

Молодий театр (4 згадки)

А серед улюблених акторів:

Олег Стефан (5 згадок)

Ірма Вітовська (7 згадок)

Римма Зюбіна (7 згадок)

Улюблені режисери: 

Влад Троїцький (4 згадки)

Іван Уривський (3 згадки)

КЛІМ (2 згадки)

Олексій Коломійцев (2 згадки)

Одне із найпровокативніших питань Кота: Чи був у вас досвід відвідування театру з групою (зі школою, з училищем?) Розкажіть, як це було?

  • Так, був досвід походів на новорічні вистави в театр Садовського в Вінниці. Зазвичай, вони були досить кумедні, а досвід хоч і дещо обтяжливим з точки зору організації, однак позитивним
  • Це було жахливо! Нас посадили на останні ряди, ми їли суху мівіну і сміялись, але то було шось сумне на сцені. То ми ржали як коні з акторів( тепер мені соромно
  • Якщо брати школу чи університет – це було примусово і задоволення не приносило. Коли це стало усвідомленим бажанням – почало подобатися
  • Це було давно, зазвичай театр Заньковецької, або ще яке жахіття
  • Не надто запам’яталось. Це було у класі 7-8, відвідували театр ім. Зінковецької, вистава “Запорожець за Дунаєм”. Чітко пам’ятаю що ми їли багато чіпсів.
  • В дитинстві ходили на щось класичне зі школою, було цікаво, але рівень був такий собі.
  • Був, в школі досить часто ходили у Заньковецької але на жаль зараз не згадаю на що саме та які буди враження опісля
  • Бог милував тільки цирк в 3 класі
  • Було пару разі, відвідумали виставу 100 тисяч доволі цікаво вийшойло від тоді і цікавлюсь театром
  • Було мені років 10, водили на “Копелію”. Мені було нудно, я нічого не розумів, але в антракті мене втішив буфет.
  • Це було жахливо, ми їли чіпси
  • Так, це був насправді травматичний досвід. Дощ, трамвай, дикі однокласники, театр Заньковецької, останній ряд в партері, звук і запах сухариків. пам’ятаю вражало мене тоді тільки те, що сцена крутиться. А досвід травматичний, бо тоді створилось уявлення, що весь театр такий..
  • Досвід зі школою – жахливо. Нічого не зрозуміло, нецікаво, хоча сам театр я обожнюю. Просто школа неправильно вибирала вистави.
  • не помню, но прикольно, так как это было вместо уроков 😉
  • Так. Максимально нудно з точки зору самої вистави, оскільки це був не мій свідомий вибір. Максимально весело з точки зору проведеного часу, оскільки ми часто дуріли з однокласниками.
  • Так, нічого не пам’ятаю
  • Так, зі школою. Ми ходили років 7 тому разом з класом до театру. Це була Поліанна. Було досить цікаво, мені сподобалося. Та, на жаль, половині однокласників це було не цікаво і вони лише заважали. Думаю в театр потрібно ходити з власним бажанням туди йти
  • Так. Це було вимушено, і вистава була про війни і СРСР. Було не дуже, бо як раз того року я переїхала з донецької області і мала тригери на вибухи і голосні звуки.

І врешті останнє питання: Відверто: що ви думаєте про українські театри?

  • Тішуся, що вони є, проте мрію, аби було більше жанрового різноманіття, оновлення репертуарів, аби українські театри мали такий престиж для суспільства, аби глядачі розкуповували квитки на вистави так само, як у західноєвропейських театральних центрах: Лондоні, Парижі, Відні і т.д
  • Мені подобається те, як розвивається театр в Україні. Я не запійний театрал, проте ті вистави, які мала можливість побачити, схиляють до думки, що наша театральна культура має чудові шанси на розквіт.
  • Вони тепер цікавіші стали. Але хотілось би більше експериментів і різних режисерів в місцевих театрах
  • Є театри які розвиваються, а є які консервуються. Поважаю перших і не люблю других. Зараз багато нового і «експериментального», але воно є і люди пробують щось робити, тому вважаю це добре, адже чим більше пробуєш і робиш – тим більше шансів що з цього рано чи пізно вийде щось хороше.
  • Варто експериментувати. Не мати штатного режисера, а запрошувати різних.
  • В нас все попереду, але позитивні зміни спостерігаються вже
  • Є декілька цікавих театрів та колективів. Проте як на мене українські театри зациклені на одному репертуарі (класичні твори або їх перероблений варіант на новий лад). Подекуди вже надоїло передивлятись 10 варіацій Гамлета. А молоді колективи не мають достатньої підтримки (фінансової) або не мають місця для виступів. Тому багато з їхньої творчості закрите від людей.
  • Також є декілька цікавих колективів проте лише однієї вистави.
  • Хотілось би, щоб український театр прогресував швидше і мав більше площадок для виступу молодих колективів.
  • Є потенціал. Багато молодих людей з відкритим масштабним мисленням. Треба прибирати застарілу систему.
  • Думаю що потрібно відхоидити від класичного погляду на театр і рухатись в бік сучасної вистави, а це довгий шлях
  • треба реформувати театральну систему.
  • треба експерементувати, але не забувати про класику.
  • треба більше свіжої крові в театральну сферу загалом.
  • Думаю чому їх не розвивають, чому так популяризують заклади і туризм але не те до залишається з локальними мешканцями на завжди, в їхньому ж місті але паралельно з тим дуже хочу вірити що буде хоча б одна, але дійсно діюча ініціатива яка поверне давню славу нашим театрам. Я дуже за будь яку добру ініціативу, яка тільки в + людям
  • Зараз похід до театру не є дуже популярним дозвіллям, мало людей цікавляться мистецтвом. Недостатнє фінансування гальмує розвиток цієї сфери.
  • Багато нових форм і напрямків, експериментів з жанрами і подачею та сучасними технологіями. Однак, є багато колективів, які застрягли в минулому столітті і їхній репертуар – класичні п‘єси або постановки на основі класичних літературних творів. І в більшості якість цих постановок дуже посередня ( велики театри ще можуть іноді пропонувати більш-менш прийнятну виставу). Театри в невеликих містах чи обласних центрах не хочуть різко змінювати репертуар чи експерементувати, боячись втратити глядача. Але це питання смаку, бо і смак до нового і сучасного теж можна розвинути. Загалом, український театр розвивається і пропонує кожній категорії глядачів доволі непоганий перформанс, однак молодим колективам потрібна підтримка. В тому числі і фінансова, аби про їхню творчість могли дізнатися якомога більше людей.
  • Вони чудові, але шкода, що багато акторів залишаються в тіні відомих театральних родин.
  • Не знаю, чи варто узагальнювати, але я люблю український (що тут = львівський) театр. Навіть більше,ніж польський (суджу лиш на основі кількох пол вистав)) Звісно, є вдалі постановки-сюжети-підібрані актори, є менш. Інколи Заньковецької вражає, інколи Курбаса підводить)) Уявляю, що декорації і спецефекти в нас порівняно бідні
  • Багато ідей, погана якість
  • В тому стані, а якому він зараз, житиме не довго
  • Театр в Україні може стати одним із найкрутіших і найрозвинутіших напрямів мистецтва. Мені здається, що класичні вистави уже трохи приїлися і хочеться бачити більше нових ідей, творчих бачень та способів їх вираження. Зараз є усі можливості для цього. Хоча фінансування, мабуть, дуже не вистачає.
  • Я ВІДВЕРТО люблю український театр, можливо, я кажу це, бо бачила не так багато іноземного театру, але ж бачила. Українські театри дуже різні… і я не можу сказати, що люблю усі, але деякі я обожнюю, тому створюється певний баланс… щось люблю, щось ненавиджу, а щось мене просто не торкає… завжди виправдовую це тим, що на кожний театр є свій глядач, але мені б всеодно хотілось змін, наприклад, в українському класичному театрі… але все з часом…
  • В нас є один парадокс: колективи, які справді йдуть в ногу з часом, експерементують, відчувають свою професію і просувають наш театр вперед, отримують дуже мізерну кількість фінансів на своє існування, в той час як законсервовані в собі диктатори-режисери, які, здається, не здатні навіть очевидних знаків/символів/думок у п‘єсі зчитати за свою «роботу» отримують якусь непомірну кількість грошей. Я вірю, що одного дня в таких «професіональних» театрах почнуть « рубати голови» і молоде, талановите зерно таки почне проростати…
  • Низька якість костюмів і декорацій часто псує враження
  • хочется современного качественного реалистичного искусства
  • Насправді важко відповісти на це питання, адже у кожного свої вподобання і т.д. Особисто мені в українському театрі не вистачає сучасності або навіть і сучасної інтерпретації класичних п’єс. Дуже багато є хороших вистав, але глядач не бере з них нічого для себе, просто тому ,що вони не є актуальними для нашого суспільства.
  • Вони на дуже хорошому шляху, проте це поки що не дорога по якій вони вільно їдуть, а стежка по якій повільно йдуть вперед.
  • Ця сфера зараз розвивається, як на мене, і в неї є неабиякий потенціал. Команди з різних міст роблять класні штуки, і я шкодую, що не можу відвідувати вистави частіше.

Опитування було проведено у 2021 році в рамках 6-го театрального фестивалю “Кіт Ґаватовича” за підтримки Українського Культурного Фонду.

Кіт розіслав анкету із питаннями у різні українські міста. Відповіді просто на вагу золота, якщо ви хочете дізнатись які вистави полюбляють українці, як вони часто відвідують театр і чи надають перевагу комедії. Чи мали вони дитячі театральні травми і чи готові вони вірити акторам зі сцени. 

0 Коментарів

User Avatar

Залишити коментар